Повернутися на першу                                                                                                                                                                                 Передруковано з журналу ПІК, N37

Дорослі бої іграшкових солдатиків
 

Мініатюрній історії бракує українського війська

Андрій КОКОТЮХА

Історії відомий чи не єдиний випадок, коли звичайному гризунові винесли офіційний вирок і скарали на горло. Скільки людей були свідками страти, історія замовчує. Та й сам цей казус відомий лише в колі людей, що виготовляють та колекціонують військову мініатюру. Хижий щурисько поплатився життям за те, що з`їв унікальні колекційні екземпляри — зроблених з борошна та паперу двох солдатиків Петра Першого

Солдатиками грався ще Тутанхамон

Хто з хлопчаків у дитинстві не бавився іграшковими вояками? Радянська промисловість особливо охоче штампувала стандартні набори пласких пластмасових червоноармійців, та найпопулярнішими були маленькі об`ємні фігурки індіанців, ковбоїв чи піратів. За моделями, взятими з іноземних зразків, їх штампували на заводах, використовуючи залишки пластмаси чи навіть брак.

Та мало хто знає, що є люди, які роблять подібних солдатиків власноруч і зовсім не вважають свої вироби іграшками. Навпаки, у світі їхні витвори трактують як мистецтво, яке має не лише свою офіційну назву (військова історична мініатюра), а ще й каталожну вартість. Найнижча ціна такого солдатика становить 40 доларів США.

Солдатиків роблять, зазвичай з олова, але подеколи й зі смоли, дерева, картону, пластиліну, паперу чи пластику. Спеціальної підготовки майстри-мініатюрники не отримують, достатньо художнього хисту та історичної освіти. Остання — обов`язкова. Адже період, військо якого виготовляють, потрібно знати до найменших подробиць: специфіку ведення війни в ті часи, побут армії, її структуру, класифікацію, навіть розмір ґудзика та зображення на ньому. Аби зробити одну фігурку, інколи доводиться перелопатити гори довідкової історичної літератури. А яку треба мати кваліфікацію, щоб все це "довести до кондиції". Адже розмір найбільшої фігурки — 150 мм, а найменшої — 25.

Історична військова мініатюра — ровесниця цивілізації. Перші маленькі фігурки вояків знайшли дослідники єгипетських гробниць. Встановлено, що найдавніша колекція солдатиків була в Тутанхамона. Захоплювалися збиранням мініатюр імператор Наполеон, приватна колекція котрого нараховувала 30 тис. одиниць, автор історичних романів Вальтер Скотт, російський імператор Павло II.

Ярмулка для Поплавського

— Інакше не скажеш про те, що придумали для Михайла Михайловича костюмери в "Чорній Раді"! — каже один із майстрів виготовлення військової історичної мініатюри, історик Олександр Ковалинський. — Історичне вбрання в цьому фільмі не витримує жодної критики, виглядаючи реквізитом і бутафорією. Адже насправді козаки, тобто реальні прототипи героїв фільму, в своєму одязі їли, спали, воювали та вбивали. Костюмоване кіно про війну часто грішить неточністю в деталях одягу. Є ж спеціалісти, знавці історії війська та військового костюма, які можуть дати вичерпні консультації.

Саме кіно спонукало Олександра Ковалинського створити першого іграшкового солдатика. Точніше — першу армію. Ще школярем, переглянувши фільм "Війна і мир", він негайно помчав до крамниці, купив кілька коробок пластиліну і за два дні зробив 600 воячків — так хотілося швидше влаштувати першу битву між арміями Наполеона й Кутузова. Минули роки, аматори саме цієї епохи перезнайомилися, утворили "Наполеонівську асоціацію України" і в грудні 1989-го влаштували першу виставку військової мініатюри в музеї "Київська фортеця", відомому ще під назвою "Косий капонір". Колекція олов`яних солдатиків у фондах цього музею чи не найбільша не лише в Україні, але й у Європі. А роботи Ковалинського та його колег ще й поповнюють приватні колекції майже в усьому світі.

Українські вояки поза грою

Козацьке військо поки що не надто широко представлено в мініатюрному вигляді. Можливо, через те, що не існує повноцінних історичних джерел. У світі ж колекціонери надають перевагу саме національному війську. Американці, скажімо, просто схиблені на власній громадянській війні, відтворюють навіть історичні битви. Втім, римські легіонери, хрестоносці, індіанці, єгипетські армії, армії Другої світової війни популярні у всьому світі.

В часи, коли існувало табу на події цілих історичних епох, це відбивалося й на майстрах-мініатюрниках. Іван Лобастов якось зробив "січовиків" Євгена Коновальця зразка 1919-го, зафіксував їх у момент вступу до Києва. Хтось негайно стукнув "куди треба". Розмови в КДБ, де у майстра довго цікавилися, чому це його не приваблюють червоноармійці чи солдати інших прогресивних армій, вистачило, аби повернувшись додому, Лобастов знищив ці унікальні екземпляри.

Сьогодні жодних табу немає. Проте для українських майстрів, як і раніше, їхнє заняття — усього лише хобі. У світі ж виготовлення історії в мініатюрі давно перетворилося на індустрію. Існує ціла серія каталогів, за якими можна замовити вояків чи мілітарні вироби армій усіх епох та народів. Крім української.

Спілкування з українськими майстрами військової мініатюри призвело до не дуже втішного висновку: історія українського війська майже нікого поки що не цікавить. Козаків чи січових стрільців у мініатюрі ми побачимо у крамницях не скоро. Комусь бракує джерел, аби відтворити козака з максимальною історичною точністю, без помилок. А когось із майстрів зупиняє кон'юнктура: на темі козацтва не спекулює сьогодні тільки лінивий. І тому, зрештою, в Україні є "козацька" яловичина, "козацька" гірчиця та "козацькі" сосиски, і зовсім відсутній культ вітчизняної історії.