Оттавський актор Олег Бєлкін зіграв роль Степана Михаляка

Цього літа канадська студія документальних фільмів Eric Santerre Mystery-Documentary провела зйомки наступної своєї серії. Цей новий документально-художній фільм “How I еncountered the UFO“, котрий незабаром вийде на екрани, є цікавим для українців у Канаді з двох причин.

Перше, на головну роль у фільмі з поміж багатьох кандидатів був вибраний і запрошений колишній львів’янин, котрий тепер проживає і є добре знаний в Оттаві, чудовий професійний актор Олег Бєлкін. Це далеко не перша його роль тут у кіно, хоча й дещо відмінна від попередніх фільмів. За час свого перебування в Канаді він знявся у фільмах “Hollow Point“, “The Nights in St. Petersburg“,“La Face Cachée de la Lune“, “H2O“, “Perfect Neighbor“, побував поліцейським офіцером у фільмі “World of Trouble“ або кремлівським міністром оборони у “The Sum of All Fears“ компанії Paramount Pictures. Крім цього він відомий і з ряду телевізійних серіалів як “10-07”, “L’Affaire Kafka“, “The Vernissage“, “Six Characters in Search of an Author“, “Today We Improvise“.

Але остання робота Олега Бєлкіна є цікава ще й тим, що головним героєм, про якого йдеться у цій кіно-розповіді, є реальний чоловік – українець Степан Михаляк. Історія, яка сталася з нашим земляком у 1967 році побіля Вінніпегу, увійшла в класичний арсенал загадкових пригод та подій Канади. Свого часу вона була заслухана і викликала дебати в канадському Парламенті. Документальна студія Eric Santerre Mystery-Documentary постановила зняти фільм про цей таємничий випадок, який досі відомий далеко поза межами Канади, але тільки не українцям. Спеціально для наших читачів, особливо тим, що ніколи не чули про трафунок із С. Михаляком, “Оттавський Вісник“ пропонує у скороченні підбірку матеріалу про це.

-------------------------------------

20 травня 1967 року, святковий у Канаді День королеви Вікторії розпочався для 52-літнього канадця Степана Михаляка з Вінніпегу досить звичайно. Він заглибився до лісового масиву у резервації Вайтшeл Форест, з метою зробити дослідження місцевості Фалкон Лейк у провінції Mанiтoба, яка знаходиться на кам’яних кручах Великого Канадського плато близько 75 км на північ від американського кордону. Сам Фалкон Лейк є містечком-курортом у південній околиці провінційного заповідника Вайтшел Парк. Взагалі, цей парк знаний наявністю різних мінеральних копалин, із-за чого тут було засновано декілька малих шахт. Як геолог, Степан Михаляк не раз працював у цьому районі. Він був працівником одного промислового підприємства у Вінніпезі, крім того був механіком у галузі автомобільного обладнання, добре знався і мав неабиякий досвід праці зварника та робіт із різними металами. Напередодні він прибув у Фалкон Лейк зі свого дому у Вінніпезі і зупинився на ніч у мотелі біля швидкісної траси Транс-Канада Хайвей.

Near Falcon Lake Whiteshell Provincial Park Manitoba, Canada, 20 May 1967, 12:15 p.m.

Михаляк вийшов з мотелю о 5:30 ранку і попростував на північ до лісового масиву парку. Приблизно десь у 9 ранку він знайшов кварцову жилу біля невеликого струмка. В 12:15 його увагу відволікло гелготання гусей. Він підніс голову і був здивований тим, що побачив два червоних блискучих сигаро-подібних об’єкти, які рухалися під кутом 45 градусів. Їх вигляд, по мірі наближення, ставав дедалі округлішим, а пізніше змінився на диски. Коли об’єкти достатньо наблизилися, Степан міг розгледіти їх дискову форму. У той самий час, один з об’єктів приземлився десь у 50 м від нього. Другий ненадовго завис над ним, після чого помчав з неймовірною швидкістю. Поки він оглядав нерухомий диск, той змінив свій колір з червоного на сірий, а тоді став срібного кольору, так ніби об’єкт охолоджувався. Наступні півгодини Степан провів біля каменя, наносячи на папір креслення об’єкту та деталі того, що він бачив. Цей прилад мав форму блюдця, розміром до 12 м у діаметрі і залишався на кам’яному плато досить довго, аби Михаляк встиг детально зробити свої чорнові малюнки.

креслення Михаляка, зроблене біля об’єкту НЛО

За півгодини, на об’єкті відкрилися бокові двері, і стало видно освітлений інтер’єр. Михаляк насмілився підійти ближче. На цей момент його інтерес досяг максимуму, і він наблизився до апарату. Як механік, він був у захопленні від якості, з якою цей апарат-диск був виготовлений, ніби відлитий з суцільного блоку неіржавіючої сталі. На об’єкті не було видно жодного з’єднання чи заклепки, лише вузенькі шпаринки на закругленому куполі диску.

Бокові двері розміром десь 0,6х1,0 м, відкрилися досередини і стало видно яскраве пурпурове світло. Коли Михаляк почав наближатися до пристрою, на відстані біля 15 м, він почув досить високі людські, чи принаймі людиноподібні, голоси, що виходили з апарату, один - більш високий від другого - але розрізнити, на якій мові говорилося, було неможливо. На апараті не було ніяких надписів, аби визначити його приналежність, а Михаляк, який на той час абсолютно не припускав існування будь-яких ”маленьких зелених інопланетян“ і далі мав тверде переконання, що прилад цей був земного походження. Він був впевнений, що конструкція є секретним американським випробувальним апаратом, який (бо ж неподалік кордон із США) здійснив вимушену аварійну посадку аби щось направити. Підійшовши ближче до об’єкту, він саркастично гукнув: ”Окей, янкі-бойз, маєте проблеми? Виходьте і побачимо, що можна зробити з цим зробити.“ Відповіді не отримав, але голоси зненацька стихли. Відчекавши трохи, збуджений Михаляк oбeрeжнo спитав українськoю мовою. Далі не діставши відповіді, він почав звертатися до невидимих співрозмовників всередині апарату нiмeцькoю, італiйськoю, французькою та російською - всіма мовами якими він володів, - а потім знову перейшов на англійську та українську. Коли усі знані ним мови були вичерпані, він таки наважився подивитися всередину апарату через двері.

Стримуючи хвилювання, Михаляк наблизився до відкритого люку і запхав свою голову до середини приладу. Його очам відкрилося панель приладів з горизонтально і діагонально розміщеними світлами. Також було видно щось на зразок комп’ютера із світлами, які непослідовно і хаотично мерехтіли... Розглядаючись через цей відкритий люк, Степан помітив, що товщина стінки диску була близько 15 см, а поверхня нагадувала стільники бджолиного воску з вуликів. Вивчаючи зовнішню поверхню приладу, Михаляк відмітив, що вона виглядала як гладке кольорове шкло і на собі не мала ні тріщин, ні жодних смужок. Мимовільно, він поклав руку на ідеально гладку поверхню апарату, маючи на ній рукавицю з гуми. Рукавиця розплавилася майже миттєво.

Не бачачи нікого всередині, Степан трохи відсунувся назад. Раптом, три панелі, що складали двері ”тарілки“ зсунулися разом і вхід до апарату закрився. Прилад почав обертатися проти годинникової стрілки і розвернувся таким чином, що вихлопні отвори опинилися як раз проти дослідника. Прилад зробив з них викид гарячого газу. Від температури вихлопу одяг Михаляка спалахнув, а його самого збило з ніг. Розмір вихлопного пристрою був 25х15 см і мав послідовні однакові стандартні розміри отворів діаметром по 5мм.

Гарячий газ із цих отворів потрапив Михалякові на груди, пропалив сорочку, нижню білизну і спричинив страшну біль. Він зірвав палаючий одяг і жбурнув його на землю. А у той самий час, пристрій піднявся догори і помчав геть, залишивши переляканого і обпеченого Михаляка на землі. Струмені газу, що підпалили його одяг, залишили слід що виглядав ідентично з розташуванням отворів вихлопного пристрою. Опік, який втаврувався на його шкірі, детально повторював розмір і візерунок отворів.

Після відльоту об’єкту, Михаляк почув у повітрі сильний запах горілої електроізоляції, до якого примішувався сірковий запах, що він був помітив і раніше. Від одягу, що він скинув на землю, запалав мох і Степан затоптав вогонь ногами. Майданчик, на якому приземлилася ”тарілка“, виглядав ніби виметений мітлою і утворював коло 4,5 м. Це коло складалося з голок сосни, , камінців, землі та листя. Але на самому камінні не залишилося нічого. Усе, що перед тим, там знаходилося у цьому діаметрі, було зібране вкупку посередині кола висотою 10 см.

Михаляк дійшов до місця, де він залишив свої речі і побачив, що стрілка на компасі обертається хаотично, і минув якийсь час, поки вона стабілізувалася. Коли Степан знову вернувся до місця посадки аби оглянути його детальніше, він відчув нудоту та приступ різкої головної болі. Нудота переросла у жахливу рвоту. Він вирішив йти назад до мотелю, але його шлях був не раз перерваний нападами нудоти.

Нарешті він дістався дороги-хайвею, приблизно за 1,5 км від місця, де вступив зранку до лісу. Ідучи по дорозі, він побачив автомобіль поліції, що рухався йому назустріч, і спробував його зупинити. Авто проїхало повз, але хвилиною пізніше повернулося назад. Поліцейський вислухав розповідь Михаляка, але досить скептично відповів, що має багато інших обов’язків до виконання, після чого повернувся до свого патрульного автомобіля і від’їхав.

Дві години пізніше, з болями у голові і з приступами рвоти, Степан повернувся до мотелю. В 4-тій пополудні він спитав де можна знайти лікаря. Йому повідомили, що найближчий лікар є лише за 70 км у Кенорі, Онтаріо, на схід від Фалкон Лейку. Міхаляк вирішив ліпше повертатися до Вінніпегу, ніж пхатися до сусідньої провінції. Наступний автобус мав бути лише 8:45 вечора, тож він повернувся до своєї кімнати щоб подзвонити дружині. Без подробиць, повідомив тільки, що з ним стався нещасний випадок і попросив її передати синові, аби той зустрів його на автобусній станції.

Також аби застерегти від незрозумілого отруєння інших можливих відвідувачів парку, він подзвонив до редакції газети “Winnipeg Tribune“. Сподівання, що хтось з редакції буде зацікавлений його історією і приїде на місце події, а заодно допоможе дістатися до лікаря, себе не виправдали. Це була субота, відділ новин не мав досить людей і попросту відмовив його проханню, тим паче, що Михаляк більше потребував допомоги, а не хотів звертати на себе журналістську увагу.

До Вінніпегу він прибув у 10:15 вечора, його зустрів син і, коли побачив стан свого батька, негайно повіз його до лікарні “Misericordia“. Поліцай, після розмови з потерпілим, намагався представити випадок з ним на звичайний побутовий обпік розпеченою решіткою від барбекью (мангалу - хоча це і викликало сміх, бо тоді слід опіку мав би бути протилежним до існуючого...

У лікарні Степан дістав медичну допомогу для опарення 1-оі категорії, йому дали заспокоюючі ліки і відпустили додому. Прийнявши ванну він відразу заснув. Наступного ранку Михаляк мучився ще сильнішими болями, а його родина почула надзвичайно поганий запах від його тіла та з рота. Їжа у нього далі не трималася, але оскільки він не чувся голодним, то це його не хвилювало. Занепокоєння викликало те, що коли Михаляк став на вагу в ванній, шкала показала, що лиш за останні два дні він втратив 3 кг.

Ще двома днями пізніше його обстежив місцевий лікар і призначив йому обезболювальні ліки та таблетки від морської хвороби. Степан далі страждав від розвільнення шлунку, загальною неадекватністю м’язів рук і ніг, періодичною слабістю, відчував дисбаланс і безперервну нудоту. Давався знати поганий оббіг крові, невдовзі суглоби запухли. Його переслідував дивний запах з місця посадки літаючого об’єкта, але так ніби тепер джерелом запаху було його власне тіло. Під час обстеження було встановлено розрідження волосяного покрову на голові і нижній і верхній частинах тіла. Зліва поміж грудною кліткою і животом, велетенським квадратом виступала велика кількість червонуватих, овальних, злегка здутих пухлин, що виглядали симетрично і правильно розташованими. Ці спечені пухлини відповідали опіку першої категорії. Згоріла нижня сорочка мала дірки з обвугленими краями а випалена частина одягу співпадала з місцем опіку на тілі. Лікування продовжувалося більш як 1,5 року, але симптоми періодично поверталися. Назагал, Михаляк був обстежений 27-ма лікарями, але не дістав переконливої відповіді чи пояснення свого стану, аж врешті у серпні 1968 року він звернувся до клініки Майо (Mayo) у Рочестері в американському штаті Міннесота.

-------------------------------------------------

На протязі наступних двох років Михаляк був обстежений більш як понад десятком лікарів у США і Канаді. Місце випадку відвідали слідчі з поліції, військової авіації, урядові та офіційні особи різних рангів, а також чимало цивільних дослідників. Серед тих, хто їздив на місце випадку разом з Михаляком були військові представники RCAF (Royal Canadian Air Force) з Тренувально-командного Штабу, CFB (Canadian Forces Base), RCMP CID з Відділу кримінального розслідування (Criminal Investigations Division) та з федерального і провінційного Департаментів здоров’я (Federal Department of Health and Welfare). Слідство цієї справи проводили представники спеціального комітету університету Колорадо (Condon), репортери журналу Лайф (Life), а також дві громадські групи по вивченню НЛО - APRO (Aerial Phenomena Research Organization) і CAPRO (Всеканадський відділ). Крім них, до досліджень цієї справи прилучились канадське Міністерство вугільної промисловості (Federal Department of Mines and Natural Resources), WNRE – Вайтшелл радіоактивно-дослідницький Центр (Whiteshell Nuclear Research Establishment), Манітобський Інститут ракових захворювань (Manitoba Cancer Institute), лікарня Майо (Mayo Clinic) та ще цілий ряд медичних установ. Рівень цих інтенсивних досліджень говорить сам за себе. Справа про випадок у Фалкон Лейк може бути сміливо визнана однією з найдосконаліше вивчених і документально зареєстрованих. Але Михаляк ніколи не заробив собі на цьому ні копійки. Понадто, він був змушений оплачувати сам усі медичні витрати, включно з поїздками на лікування та проживанням. Невеликий тираж 40-ка сторінкового буклету, який він згодом видав на свій кошт, додався до списку витрат.

-------------------------------------------------------

Варто відмітити, що Михаляк оплатив усі досліди і аналізи у клініці Майо сам, бо Канадське медичне страхування не покривало подібні поїздки. Але він, сам для себе, бажав дізнатися, що ж насправді з ним сталося. Протягом обстеження у США Степан жив 2 тижні у мотелі близько шпиталю. Після виявлення хімічних змін у складі його крові, лікарі почали надавати потрібну допомогу, щоб відновити його стан здоров’я. Йому були надані терапевтичні і психологічні перевірки у різних спеціалістів з галузі медицини, після чого він рушив назад додому.

Після повернення Михаляк чекав кілька тижнів, але про результати обстежень не було ні слова. Він поскаржився своєму лікареві і той направив лист-запит до клініки Майо, вимагаючи записів про його медичні обстеження. На цей запит звідтам прийшло повідомлення, що пацієнт Степан Михаляк там ніколи не був! І це, не зважаючи що Михаляк мав досить квитанцій і фінансових документів, які це перебування підтверджували.

Він також ніколи не дізнався, що саме було поганого у його крові. Понадвисока радіоактивність на місці приземлення разом зі знайденими пізніше фрагментами металу, здебільшого срібла, підтверджувала, що майданчик посадки побував під впливом джерела потужного нагріву. Справа була розслідувана відділами канадської поліції RCMP і дискутувалася у Парламенті Канади, зокрема у Палаті Громад, тому що канадці хотіли знати, що саме урядові відомо про випадок з канадським громадянином. Але офіційна заява містила повідомлення, що матеріли справи і слідства ніколи не будуть оприлюднені з-за того, що вони є загрозою ”загальнолюдським інтересам“.

Окремо від ”замовчування“ з клініки Майо, уряд Канади відмовив громадськості доступ до інформації про цей випадок. Канадський уряд відмовив у доступі до інформації у Фалкон Лейк і за кілька місяців, коли це питання піднялося на засіданню в Оттаві. 29 червня 1967 року, член парламенту Eдвард Шрeйєр (Edward Schreyer - пізніше став ґенерал-ґубернатором Канади), поставив запит про розслідування, спеціально наголосивши на справі Михаляка. Спікер Палати негайно ”припинив питання без зобов’язання уряду на відповідь“. А 6 листопада 1967 року, тодішній міністр оборони Ліо Кадьо (Leo Cadieux) повідомив: ”...департамент Національної Оборони не збирається робити оприлюднення рапорту про згадуванні спостереження“. (House of Commons 1967). Повідомлення це було зроблене як відповідь на прохання декількох членів кабінету міністрів отримати будь-яку інформацію про розслідування інциденту з Михаляком. 11 листопада Шрейер ще раз подав за протоколом письмове прохання до Палати Громад, за яким сподівався отримати інформацію про НЛО. Але на прохання відповіли бюрократичною відпискою.

14 жовтня 1968 року голова Палати Парламенту Дональд МакДональд (Donald MacDonald) відмовив тепер вже іншому членові парламенту Беррі Матгеру (Barry Mather – від НДП) у доступі до всіх рапортів по справі Михаляка. Витримуючи протокол Парламенту, 13 листопада, розчарований у затаєнні документів він заявив наступне: ”це є обов’язком Палати надавати копії усіх листів, рапортів, дослідів тощо, з метою обміну інформацією поміж Королівською Канадською Кінною Поліцією, Королівською Канадською Військовою Авіацією, Національним департаментом здоров’я, Геологічним Обстеженням Канади і Національною Радою Досліджень з приводу спостережень паном Степаном Михаляком у 1967 році невпізнаного літаючого об’єкту“... Пізніше, незважаючи на тиск, Матгер відмовився відкликати свою заяву і подав прохання на переведення її до розряду дискусії. Він сказав:” Пане спікер, причина чому я підношу це питання і наполягаю на викладенні ”цих паперів на стіл“ є лише в тому, щоб задовольнити прохання і інтерес моїх виборців. Разом з багатьма канадцями, до того хочемо знати, що ж насправді сталося з паном Степаном Михаляком у східній Манітобі у травні минулого року, коли він займався своїми геологічними розшуками біля Фалкон Лейк. Моя мета подвійна: я вважаю, що ці папери повинні бути доступні і ми усі маємо дізнатися, про що у них йдеться, і мені хочеться вірити, що Канада через усі задіяні установи, які мають відношення до цього, надасть і встановить правду дійсних фактів.“

Нарешті, 6 лютого 1969 року Матгер дістав дозвіл від члена Ради з питань Приватності на вивчення справи про НЛО, ”...з яких попросту були усунені сторінки“. Наступним йшло повідомлення, що повні матеріли і їх опублікування ”...не відповідають загальному інтересу громадян, і, крім того, цим може бути створений небезпечний прецедент, який не піде на користь повноцінному управлінню справами держави“. (House of Commons 1969).

Відомий канадський автор та дослідник Юрко Бондарчук, у 1979 додає своє бачення того, що сталося з Михаляком і його опіком, який спричинений ”інтелектуально-керованим пристроєм нетрадиційної будови і невідомого походження“. Він теж підтверджує втручання уряду у цю справу. У своїх статтях Боднарчук повідомляє: ”...лише частини повного урядового рапорту доступні громадськості через джерела Національної Ради Досліджень у Оттаві“. І при цьому, наголошує, що “помітно відсутній факт вивчення поліцією спалених речей, так само, як і фінальний документ справи з висновками, якщо такий взагалі існував.“

Уряд безсумнівно, щось недомовляв, а його дії мали відвертий присмак конспіративної змови, бо ще 2 липня після інциденту слідчі з поліції (RCMP), військової авіації (RCAF), агенції космічних досліджень (CAPRO) разом з Михаляком відвідали місце події, збираючи взірці і роблячи фотографії та заміри. Результати аналізу взірців, які були зібрані і досліджені спеціалістами поліції, показали н